Сини, Доньки, - відкрийте очі! Відчуйте серцем - СИЛЬНІ ВИ!

Увічнив Україну в медалях

 Наші славетні земляки

Увічнив Україну в медалях

Анфіса Букреєва

Відомий дніпропетровський архітектор та дизайнер Михайло Йосифович Мільман останнім часом захопився ще й виготовленням колекційних медалей. Відчеканені ним медалі є у кращих колекціях нумізматів: Європи, Америки, Канади та Ізраїлю. Мільман та його друг й однодумець Олександр Забігайло, - справжні патріоти України, бо ж завдячуючи їх самовідданій праці та чудовим чеканним виробам – про Україну, її непересічних особистостей все більше дізнається Світ. Сьогодні Михайло Мільман мріє, аби його медалі стали доступні кожному українцю та вільно продавалися у туристичних центрах нашої Держави

За медалями – у Францію!

-Михайло Йосифовичу, Ви створюєте дійсно чудові медалі, - справжні мистецькі витвори, якими можуть пишатися най відоміші колекціонери Світу. І все ж, чому чеканите саме на монетних дворах Франції а не в Україні?

-Нажаль у нас це дуже дорого, та й складно потрапити на український Монетний двір. От і робимо медалі у Франції на двох заводах: в Паризькому монетному дворі(Monnaie de Paris) та Arthus-Bertrand. Їх адміністративні офісні будівлі знаходяться в районі Парижу, самі ж фабрики – розташовані в невеличких містечках. Наприклад, Монетний двір Франції, чеканять під Бордо. Arthus-Bertrand – має завод в Самюрі, в долині ріки Луари. Цій фабриці понад 200 років. Загалом Франція робить медалі та жетони дуже давно – десь з XIII сторіччя.

-Тож, виходить що у Європі чеканити дешевші ніж в Україні?

- Справа в тому що в 90-х роках в Франції відбулися зміни. Такий собі пан Файк вирішив зробити пам’ятні медалі «народними» - доступними за ціною будь-якому французу чи туристу-колекціонеру. Файк їздив Францією, просив людей, аби замовили медалі на Монетному дворі. Врешті усе звів до того що пам’ятні медалі стали коштувати 2 євро. Нині у Франції вони дуже популярні, - в рік їх десь 150 видів в різних туристичних центрах пропонується. В Парижі кожен десятий відвідувач собору Нотр-Дам де Парі купує медаль, тож цей храм в рік реалізує десь 800 тис. екземплярів. У Франції є навіть шоколадні лавки, що випускають медалі! Одна така лавка за рік понад 5000 тис. екземплярів продає! Це не тільки додатковий прибуток, та головне - популяризація французького.

Відкриємо Україну Світу!

-Як же Вас, українського архітектора, дизайнера захопила нумізматика?

-Усе сталося спонтанно. Поїхав у Францію на дизайнерську виставку. Жили у самому центрі Парижа й одного разу, прогулюючись містом, зайшли у Нотр -Дам де Парі. Там вперше й побачив автомат з продажу медалей, з цікавості придбав одну. В інших місцях Франції купив іще, коли ж назбирав вже 20 екземплярів - вирішив серйозно колекціонувати. Придбав каталог й далі де б не подорожував історичними місцями Франції, – купував нові екземпляри.

- Але ж сьогодні Ви не тільки збираєте медалі а ще й самі їх робите…

-Так. Ми вже виготовили біля 20 різних видів. Співпрацюю у творчому тандемі з Олександром Забігайло, що є менеджером наших проектів. Хотілось би за допомогою медалей ще більше відкрити Україну Світу.

-Яка була перша чеканна робота?

-На честь дочки князя Ярослава - Анни з Києва. У нас є друг у Франції, живе у маленькому містечку на кордоні з Бельгією. Він один з нащадків Анни з Києва. Й цю медаль ми зробили в 2012 році для нього та для усіх, хто цікавиться донькою князя Ярослава. Сподівалися, що Україну теж заінтересує наш виріб, нажаль цього не сталося. В той же час, у Франції в 2012 році одразу 3000 медалей на честь Анни Ярославівни були розкуплені. Україна ж так замовлення й не зробила! Тож сьогодні у Франції колекціонери вважають, що Анна з Києва - французька медаль. Її продають у Санліс.

- Ви створили медалі присвячені Мінорі та «Арені-Дніпро». Вони  користуються популярністю в Україні?

-Не так як на Заході. Не дуже багато таких місць, де можна їх придбати навіть у Дніпрі. Знаю, що «Арена –Дніпро» продається в «12-ому гравцю», в гостинці, Мінорі. Основні ж покупці - коли хтось приїздить з Америки чи Ізраїлю. Буває, люди по п’ять-шість медалей одразу беруть! Тоді звертаються до мене, бо не знають, де купити. Спортивні ж медалі розкуповують – коли вже Міжнародні матчі проходять.

Погляд у Європу

--В Україні дорого бути колекціонером?

-У нас нема ринка на медалі та монети й таким чином ціна не контролюється. Тож нині в Україні нумізматика - для обраних, не має масового характеру. Може бути так: номінал 5 гривень, а коштують ці вироби - 7 тисяч. У Франції нема таких розривів стократних. Для прикладу, коли там вийшла серія монет на честь департаментів Франції(27 департаментів). То ці, срібні монети, номіналом в 10 євро, продавали теж за 10 євро. Загалом у Франції усе дуже демократично, тож Ви можете прийти у звичайний бутік, сільський музей й купити пам’ятну медаль. Най дешевші медалі: в Нотр-Дам, Секрекьор, Луврі. Й якщо якась нова монета чи медаль виходить – черги стоять колекціонерів. В Україні –все по-іншому.

- Пане Михайло, розкрийте секрет, як відбувається Ваша робота над чеканними шедеврами?

-Перш ніж створюю ескіз медалі, - уважно вивчаю предмет розмови. Вважаю, що треба заглиблюватись у історію, долю людей, на честь яких робиш медаль - лише так можна створити щось гідне! Тож добре вивчив біографію Анни Київської, відвідав у Франції місця, де вона жила. Загалом, хочеться відшукати духовні зв’язки між Україною та Францією, відкрити нашу країну світу через популяризацію її видатних людей! Задля цього ми створили й медаль на честь Сержа Лефаря, українця за походженням та одного із найвидатніших танцівників XX століття, присвятили медаль Любавичському Ребе, що є великим нашим земляком. Загалом, багато зроблено заготовок різних медалей, от тільки не усі отримали життя, як той же ескіз медалі до 200-річчя Тараса Шевченко. Влада українська зовсім не зацікавилась нашим витвором, в Канівському музеї з гіркотою зазначили, що «навіть на ремонт даху над своєю будівлею не мають грошей, - які вже медалі замовляти для туристів»...

-Та чи такі великі гроші треба на замовлення партії пам’ятних монет?

-Не великі, як для нашої Держави. Деякі ж бо наші громадяни й сьогодні прогулюють більше за вечір ніж на виготовлення медалей тій же Анні Ярославівні чи Тарасу Шевченко треба витрати. Якщо вже не робити на честь Тараса Шевченко, - чому не популяризувати наші туристичні центри? Зараз є два міста, які особливо часто відвідують у туристи – Львів та Одеса. Готовий безкоштовно зробити ескізи медалей на честь міста Лева, театру ім. Соломії Крушельницької, Одеського оперного театру, з Дюком де Ришельє. Дорече, цей засновник Одеси цікавий буде й французам, бо ж він народився у Франції й похований в Парижі, на території Сорбонни. Подібними медалями, так би мовити, ми відкриваємо Україну Європі, а Україну – Світу. Пам’ятні медалі – додаткова популяризація України, презентація її видатних осіб, історичних місць.

Хотілося б увіковічнити й наших сучасних героїв. У мене є ескізи медалей, що присвячені тій же Небесній сотні. Нажаль досі вони теж нікого не зацікавили в Україні!

- Тобто нам до Європи ще далеко…

 -Справа в тому що ми в культурі настільки від Європи відстали, що знаходимося навіть не поряд. У нас є цікаві пам’ятники, на честь яких можна було би зробити медалі та нажаль це не цікавлять бізнесменів, владу. Хотілося б максимально прискорити момент, коли Україна наблизиться до Європи… От тільки складається враження, що вона сьогодні все ще цього не бажає.

-Що потрібно Україні аби зрушити з місця?

-Щось робити бодай в туристичному напрямку. У Франції в кожному маленькому містечку чи селищі - туристичний офіс працює. Там є люди, що наддадуть туристу усю потрібну допомогу. Загалом, у Європі все готове для туристів: домінують гарні дороги, є де відпочити. В Україні - інакше. Зупиняється автобус біля кафе – працівники закладу поспішають замкнути туалет! Що вже казати загалом про сервіс, інфраструктуру… От наприклад, в ту ж Умань щорічно приїздлять біля тридцяти тисяч євреїв. Але ж з точки зору туризму там все жахливо. Якось ми заїхати в місцеву Синагогу з метою зробити для неї пам’ятну медаль. І що побачили? Матусе рідна! По-перше - дорога…Київ-Одеса. Так, це ота траса, про яку пан Кучма колись говорив, що це буде «міжнародна автострада»…Якщо він робить такі порівняння, то мабуть не їздив ані Францією, ані Германію ані Італією. Дорога Київ-Одеса - страхіття! Мало того, в Умані ще й занедбана Синагога, а в неї ж зі всього світу приїздлять люди. Та Умань – не єдине місце на Україні, де бажано б ввести якісні зміни, аби бодай трохи наблизити до європейського рівня.

От і в Дніпрі – багато питань. Я народився й виріс у Дніпропетровську, тож місто знаю добре й бачу як воно змінюється, нині ми втрачаємо старі будівлі, які цікаві туристам, бо ховають історію того ж Катеринослава. У нас - велике місто, але готелів менш ніж у будь-якому європейському містечку. Ті ж готелі що існують - мають далеко не українські ціни. У Європі є готелі різних рівнів, аби кожна людина могла знайти собі де спинитися. Тож Дніпро – теж потребує змін.

 Українська Франція

-Ви часто буваєте у Франції, як французи сприймають українців?

-Добре. На рівні «Я та ти» не буває ніяких великих розбіжностей. Та й у наших народів – багато спільного. Майже усі французькі королі приймали присягу на Євангелії яке привезла з собою Анна Ярославівна з Києва. От і у багатьох знатних вельмож Франції, що мають древні титули, - тече українська кров. Тож не дивно що в центрі ж Парижу, на бульваре Сен-Жермен, є такий собі український куточок зі сквером ім. Тараса Шевченко. Там завжди: свіжі квіти, стоїть скульптура Тарасу Григоровичу, яку зробив український скульптор Михайло Лисенко. Поруч знаходиться українська греко-католицька церква Святого Володимира Великого. Тут у неділю, в час богослужіння, дуже людно – збирається українська діаспора з усієї Франції. Церква має ще й недільну українську школу. Дорече, буквально в 50 метрах від церкви знаходилася представництво Arthus-Bertrand. Неподалік знаходиться Сен-Жермен-де-Пре - одна з най старіших церков Франції.

-Французи – азартні колекціонери?

-Французи здається збирають усе, навіть: пробки від шампанського, від пива, кришечки металеві. Дорече, ціни на деякі кришечки абсолютно не кришечні. Більше того, навіть заводи продають ці металеві кришечки колекціонерам й ціна на заводі доходить до 20 Євро.

-Ваші медалі мають різьблений торець. Для чого?

-У Arthus-Bertrand усі медалі мають різьблений гурт – торець медалі. Для чого взагалі гурт став різьбленим? Аби унеможливити підробку. Це також свідчить про високий рівень медалі, монети. Загалом Arthus-Bertrand  – дуже відома у Світі фабрика, навіть робила золотий президентський ланцюг Алієву. З ним цікава історія видалася. Від Алієва через посольство офіційно передали у розрахунок з фабрикою 6 мільйонів євро налічкою – цілий чемодан. Що вже казати про те, як здивувалися французи! Вони ж ніколи не бачили одразу стільки грошей й були в шоці. Багато французів взагалі не знають як виглядають 500 євро цілком. Тож там просто не знали, що робити з грошима.

-Ви зробили для Arthus-Bertrand каталог монет в Україні?

-Так, саме ми, в українській друкарні, надрукували каталог для монет, які виробляються на французькій фабриці. Каталог продається у Франції, на його сторінках є й наші монети. Каталог теж працює на популяризацію українського. Так про українські медалі дізнаються колекціонери Світу.

-Для інших країн робите медалі?

-Так, замовляють. В свій час співпрацювали й з Росією. Та сьогодні принципово не робимо для них нічого. Одначе, співпрацюємо з Азербайджаном. Наступна першість Європи буде в 2020 році, одне зі змагань відбудеться у Азербайджані. В мене вже є ескізи медалі до цієї події. Загалом, наші вироби можна побачити: в Америці, Канаді, Європі, в Ізраїлі. У мене тут є ще тисяча штук медалей на честь Реббе. Та чомусь в Дніпрі вони не цікаві. У Франції ж - за короткий проміжок часу були би продані.

- Над чим працюєте сьогодні?

- Зробив ескіз медалі на честь 25 річниці Незалежності України, чекаю на рішення обласної влади. Також займаюся створенням медалі до Євробачення. Сподіваюся, що ці доробки побачать українці й зможуть мати у колекції.